Интервью Сергея Бабикова о детском футзале

Сергій Бабіков: «Принцип «спочатку футзал, а потім гроші» приносить більше зиску»

Керівник комітету зі студентського, аматорського і масового футзалу розповів про поточну ситуацію у цих сферах міні-футбольного господарства, а також про майбутнє проекту АФЛУ.

— Перед початком сезоном Ви говорили про бажання провести дитячий і шкільний чемпіонати. На якому етапі зараз перебувають ці проекти?

— Враховуючи те, що це все відбувається вперше, то є певні організаційні моменти і складнощі. Що стосується школярів, то ми визначилися, що це буде 6-й клас. Наразі у нас є інформація, що подібні турніри проходять в Хмельницькому, Тернополі, Івано-Франківську, збираються проводити в одному з районів Києва і в Херсоні. Стосовно дітей, то тут ситуація трохи інша. Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Київ, Миколаїв, Одеса , Іллічівськ, Енергодар – це те про що ми знаємо зараз.

— Візьмете ці чемпіонати під своє крило?

— Так, зробимо єдину заявкову базу, інформуватимемо про перебіг змагань на своєму сайті і в кінці сезону проведемо всеукраїнський фінал.

— Тобто ви взяли за основу схему АФЛУ і просто підлаштовуєте її під тамтешні реалії?

— Саме так.

— На які цікавинки можна сподіватися у цьому сезоні АФЛУ?

— В першу чергу багато що залежатиме від місця проведення. Там, де ми збираємося провести фінал, навкруги спостерігається серйозний сплеск активності аматорського футзалу. Всі ми розуміємо, що виїзд на фінал – це пристойні фінансові витрати. А от коли така подія відбувається в якомусь регіоні, то більшість чемпіонів найближчих чемпіонатів з’їжджаються на фінал. Говорити про те де сам пройде фінал передчасно, але певні плани у нас є. Думаю, що попри усе, що відбувається, у цьому році кількість учасників всеукраїнського фіналу суттєво зросте. Якщо минулого року їх було 15, то в цьому році має бути більше 20-ти.

— Як оціните діяльність ФФзК у розрізі всієї України?

— Федерація футзалу Києва у порівнянні з іншими регіональними федераціями перебуває у досить скрутному становищі. У більшості регіональних асоціацій немає такої жорсткої конкуренції як у столиці. Грубо кажучи, у ФФзК є альтернатива, на кшталт Бізнес-ліги чи якогось іншого турніру. У більшості регіонів такої альтернативи немає. Є тільки федерація, яку підтримують АФУ і ФФУ – вона й працює. З огляду на те, що відбувалося в Києві за останні 2 роки, можу сказати, що виконано величезний обсяг роботи, тож Федерація великі молодці. Результат на лице: в міському чемпіонаті минулого року було більше 70 команд,а в цьому вже більше 80-ти. Є ще величезна кількість інших турнірів, наприклад Банківська ліга, дитячий чемпіонат і т.п.. Особливо хочу відзначити, що кияни одні з кращих у країні по висвітленню у ЗМІ, починаючи від статей і закінчуючи онлайн-трансляціями. В цій галузі вони вносять величезний внесок у популяризацію футзалу по всій країні. Це приклад для наслідування для багатьох регіональних організацій. Для себе ми розуміємо, що немаловажлива фінансова сторона. Враховуючи те, що Київ — столиця країни і в ній зосереджені основні фінансові потоки, то це суттєво полегшує роботу. Проте мало того, щоб гроші були, адже треба ще вміти грамотно ними розпоряджатися і витрачати таким чином, щоб учасники отримували задоволення. Попри конкуренцію Федерація рухається у вірному напрямку і правильно розвивається. Сьогодні я можу оцінити роботу ФФзК тільки різко позитивно. Я завжди буду говорити, що столична Федерація є стратегічним партнером для АФЛУ. Завдяки її організаційній і методичній допомозі Аматорська ліга досягла того, чого досягла. Конкретно можу сказати про віце-президента Миколу Сергієнко і голову комітету арбітрів Віталія Олійника. Зрозуміло, що в першу чергу все залежить від керівника ФФзК Павла Присяжнюка, просто це двоє людей, з якими я постійно спілкуюся у багатьох робочих питаннях. Вони щоденно надають мені величезну неоціненну допомогу. Фактично ми працюємо в одній упряжці.

АФЛУ – організація не комерційна. Як вдається знаходити фінансові ресурси для ваших проектів?

— Якщо брати саме цей момент, то фінансове питання у нас стоїть дуже гостро. Це та ситуація, коли створюється велика структура, а ти розумієш наскільки вона перспективна, але у майбутньому. Сьогодні треба затягти пасок, зчепити зуби і спробувати дочекатися хороших часів, коли настільки масштабний проект почне приносити не величезний прибуток, а хоча б ті гроші, які покриватимуть витрати на його організацію. Взагалі хочу сказати, що кожне змагання, яке входить в АФЛУ уже внесло свою лепту в те, щоб цей турнір існував. Я навіть не можу вам описати наскільки душевно мене приймають ті люди, до яких приїжджаю у відрядження, не залежно від регіону. Вони намагаються до мінімуму скоротити мої фінансові витрати і я їм за це дуже вдячний. Це той випадок, що коли ми єдині і у нас все виходить. Не буду вкладати у ці слова політичний підтекст, насправді все простіше. Коли ми однодумці і ти, грубо кажучи, підтверджуєш людям, що їх робота у регіоні дійсно цікавить центр, то вони готові на багато що, але головне – допомагати їм. Свого часу я 9 років займався організацією одеської Бізнес-ліги. Коли я вперше поїхав по країні, то багато регіональних керівників сприймали мене як ревізора, який приїхав зі столиці, але не дуже кумекає про що йде мова. Це було видно по їхніх обличчях. А я-то знаю, що таке оренда залу, оплата арбітрів, календар, висвітлення змагань, заявкова кампанія, регламент і т.п. Коли з’ясувалося, що я «в темі», що ми розмовляємо однією мовою, то ці люди розкрилися. З кожним із них я постійно спілкуюся по телефону, по електронній пошті і особисто, коли виїжджаю кудись. Зворотній зв’язок та допомога таких людей в організації проведення кожного чемпіонату дозволила за стиснуті строки добитися того, чого ми добилися. Втім, далеко не всі віднеслися з піднесенням до цього проекту. Лише час покаже хто з нас мав рацію.

— Якщо зібрати конструктор з кількості команд, умов проведення і т.п., то яким би він був у Вашій версії? Наприклад, інфраструктура Одеси, кількість команд, як у Харкові і т.п.

— Хочу сказати пару слів про столицю Слобожанщини. Це пафосне самодостатнє місто, якому видається, що йому вистачає того, що відбувається в ньому. Виникає така доволі дивна ситуація, коли уся країна грає разом, а перша столиця сама по собі. При цьому Харків чомусь хоче претендувати на звання столиці аматорського футзалу України. Як можна претендувати на це звання, якщо ти не граєш у всеукраїнських аматорських змаганнях? Якщо говорити про загальну модель, то мені хотілося б, щоб вона була як у Хмельницькому: команда Екстра-ліги, команда Першої ліги, відмінний аматорський чемпіонат. В цьому році подоляни його реформували – відмінно організований і чудово висвітлюється. Крім цього, дуже хотів би додати, хоч у Хмельницькому і проводиться достатньо дитячих змагань, все, що стосується дітей з Волині. Завдяки тамтешньому керівнику Сергію Голоскокову на Волині божевільний футзальний рух серед дітей і, підкреслю, що як серед хлопчиків, так і дівчаток – для нас це революційно. До всього цього додав би київські можливості і підхід. На останок треба домішати запорізький культ футзалу, тому що я там був на Суперкубку і зрозумів наскільки це міні-футбольне місто. Не хочу когось образити, але поки що обмежуся цими чотирма складовими. Проте хочу сказати, що мене приємно дивують Кіровоград і Кременчук. Можу ще багатьох відзначити, але поки що зупинимося на тих, кого я назвав.

— Якою б хотіли бачити АФЛУ припустимо роки через 3?

— Взагалі що таке АФЛУ? Це фундамент українського футзалу. Попросив би не плутати з доповненням або придатком. Це саме фундамент, який має бути великим, міцним і продуктивним, щоб на нього зверху можна було поставити усі ті поверхи, які є або мають бути в українському міні-футболі. Однозначно хотілося б, щоб через 3 роки в АФЛУ брали участь чемпіонати усіх областей. Хотілося б, щоб в ньому брали участь і ті турніри, які не мають статусу офіційного. Хотілося б, щоб ті особисті чвари і амбіції, що частенько стрясають різні регіони, відійшли на другий план. Хотілося б, щоб в деяких регіонах (не хочу говорити конкретно) відбулася зміна керівництва і до управління цим спортом стали ті люди, які уболівають футзалом, а не прийшли туди з якимись іншими, часом меркантильними цілями. Скажу більше: принцип «спочатку футзал, а потім гроші» приносить більше грошей. Не треба соромитися того, що хтось хоче заробити на тому, що якісно проводить і організовує, але на першому місці має бути спорт. Тоді люди до вас будуть ставитися по-іншому і гроші понесуть охочіше. А найбільше хочу, щоб через певний проміжок часу в АФЛУ були дитяча і ветеранська ліга, тоді цей проект прийме завершені обриси.

— Довелося бачити як ви з великим задоволенням граєте у футзал. Маєте за спиною якусь цікаву кар’єру?

— За великим рахунком моя футзальна кар’єра розпочалася у 2000 році, коли мені був 31 рік. У багатьох в цей час вона вже закінчується. Я працював у компанії «Елефант» і у мене з’явилася можливість організувати власну команду на фірмі. Зібралося кілька хлопців, які грали саме у футзал, і їм цей вид спорту подобався. Особисто я від міні-футболу був надзвичайно далекий, оскільки в дитинстві займався футболом у ДЮСШ «Чорноморця». В ті часи зального футболу ще не було. Згодом з’ясувалося, що мій однокласник Віталій Сурич, який свого часу грав зі мною в одній дитячій команді, у складі того знаменитого одеського «Локомотиву» став чемпіоном України, майстром спорту. В той момент він тренував команду Вищої ліги «Море», яка паралельно грала в чемпіонаті Іллічівська. Через певні причини «Море» припинило своє існування і я запросив Віталія до нас. Мабуть ця людина по-справжньому влюбила мене у футзал, тому що він показав мені його зсередини. Сурич навчив мене розуміти на первинному рівні тактику і стратегію гри. Завдяки цій людині я потрапив, закохався і залишився у міні-футболі.

— Як справжній одесит зможете розповісти веселу оповідку про футзал?

— Розкажу без прізвищ. У мене в команді був гравець на ім’я Юрій. Одного разу прийшов до мене і каже: «Миколайовичу, порвали бутси. Треба щось робити.» Я й кажу: «Питань нема, бери гроші, йди на 7-й кілометр (ринок в Одесі – прим. авт.) і знайди потрібні кросівки.» Ввечері він з’явився на тренуванні і якось так шанобливо йшов, з гідністю до себе. Приходить, переодягається і надіває старі бутси. Питаю: «Юрію, чому ж ти не купив взуття?» — «Таких футзалок, як хотів — не знайшов, але там були такі красиві туфлі. Ось вони.» З того часу, завжди як він у нас просив нове взуття, ми йому згадували ці туфлі. Взагалі в моєму житті було багато кумедних футзальних історій, але ця перша.

Андрій Гулій

Матеріал вийшов у журналі «Київський футзал» за грудень 2014 року 

Запись опубликована автором Бобров Александр в рубрике Футзал.

Интервью Сергея Бабикова о детском футзале: 1 комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*