Мирон Маркевич: «Наших уболівальників «бронза» вже не задовольняє»

Мирон Маркевич: «Наших уболівальників «бронза» вже не задовольняє»

 

 

 

 

 

 

Свого часу Мирон Богданович працював у львівських «Карпатах» і «Кривбасі», «Волині» і запорізькому «Металурзі». З 2005 року очолює харківський «Металіст» — команду, яка під його керівництвом стала «третьою силою» українського футболу. Зустрівшись із заслуженим тренером країни, наш корреспондент звернулася до нього з проханням поділитися секретами успіху та спрогнозувати гру нашої збірної під час Євро-2012.

 

Батьківська наука не пройшла даром

 

Мироне Богдановичу, з чого починався ваш шлях у великий футбол?

— Мій батько був дитячим тренером у містечку, де я народився. Тільки-но почав ходити, він поклав біля мене м’яч. На той час, а це були 56-й — 57-й роки, шкіряна куля скоріше нагадувала диню. Але відтоді й до сьогодні я можу правильно ударити по м’ячу. Батьківська наука не пройшла даром.

 

Чим захоплювалися в дитинстві, окрім футболу?

— Мама ніяк не могла змиритися з першою моєю пристрастю, оскільки мала витончену натуру. Вона мріяла, аби я грав на фортепіано. Скажу чесно, вісім років я вчився в музичній школі із задоволенням. То було моє перше захоплення музикою. Пізніше була англійська школа — єдина у Львові. Не знаю, як мене прилаштували туди батьки, але і до сьогодні мені вистачає здобутих знань. Ще одне моє захоплення — рибалка. Коли випадає вільний час, намагаюсь посидіти з вудкою.

 

Які батьківські настанови допомогли вам у дорослому житті?

— Тато і мама завжди повторювали: якщо не працюватимеш — нічого з тебе не вийде. Отож кожний день розписувався по хвилинах: то футбол, то музика, то англійська чи репетитори з різних предметів. До роботи батьки привчили мене з дитинства, за що їм щиро вдячний. Зараз намагаюся донести до молодих гравців просту істину — у житті не варто шукати легких шляхів.

 

Що для вас головне у тренерському процесі?

— Футбол — це гра, в якій все однаково важливе — фізична готовність, тактика і техніка. Але на першому місці — психологічна підготовка. Інколи можна обіграти найсильнішу команду, а можна програти найслабшій. Минулого сезону ми, на жаль, не раз це демонстрували.

 

Усе пізнається в порівнянні

 

Ви прийняли «Металіст», прямо скажемо — далеко не зіркову команду, і зуміли створити міцний колектив. Зараз йому під силу боротьба не лише за «бронзу», яку ваші підопічні завоювали вп’яте поспіль, а й за медалі вищої проби. Отже, президент клубу не помилився у виборі тренера?

— Я вдячний Олександру Ярославському за довіру та можливість працювати з таким колективом. У свою чергу намагаюсь сумлінно виконувати свою роботу.

 

Який із матчів за тривалу тренерську кар’єру запам’ятався вам найбільше?

— Я пам’ятаю усі матчі. Але найяскравіші, напевно, ті, коли харків’яни починали грати в європейських клубних турнірах. Приміром, першим нашим суперником був англійський «Евертон» — дуже серйозна команда.

 

Нещодавно мені потрапила на очі статистика, де зафіксована сота перемога «Металіста» під моїм керівництвом у чемпіонатах країни. Трапилося це у матчі з київським «Арсеналом». Буду радий, коли буде й двохсота.

 

У «Металісті», як і в більшості українських команд, виступають чимало іноземних гравців. Як вдається долати мовний бар’єр з легіонерами?

— Із сербами проблем немає — вони розуміють російську мову. Папа Гуйе з Сенегалу також вивчив російську. З аргентинцями спілкуємося іспанською через перекладачів.

 

Ще зовсім недавно у складі «Металіста» виблискував бразильський віртуоз Жажа Коельо, який став справжнім улюбленцем харківських уболівальників. Чи втратила команда від його переходу?

 

— Жажа зараз у Туреччині грає за «Трабзонспор», де також забиває красиві м’ячі. Інколи телефонує мені. Зізнається, що дуже сумує за Харковом. У цьому немає нічого дивного: кожен футболіст, який іде з команди, забирає з неї якусь свою частинку. Ми багато втратили не тільки від переходу бразильця, а й Валентина Слюсара. Напевне, я дещо поспішив з 33-річним півзахисником, який підписав контракт з київською «Оболонню», і визнаю це. Щодо Коельо, то він не приховує бажання повернутися в «Металіст». Усе, як-то кажуть, пізнається в порівнянні.

 

Суддівство стало об’єктивнішим

 

Як ви оцінюєте сезон, що закінчився?

— Ми завоювали бронзовий комплект нагород — результат не можна вважати провальним. Але вболівальники бронзою вже наситилися. Їм хочеться значно більшого, як, до речі, і нам. Цьогоріч через об’єктивні причини не вдалося зробити крок уперед. Травми ключових гравців (у лазарет одночасно потрапили Папа Гуйе, Вільягра, Пшеничних, Бор діян, Березовчук, Романчук) підкосили команду. Адже без надійного захисту розраховувати на серйозний результат не доводиться. З подібною проблемою за всю свою тренерську кар’єру стикаюся вперше.

 

Нещодавно «Металіст» придбав двох перспективних гравців з Аргентини. Чи задоволені ви їхньою віддачею, бо за словами вболівальників вона не відчутна?

— По-перше, це молоді футболісти. Коли вони прилетіли в Україну, на той час у них на батьківщині була спека, а у нас — 25 градусів морозу. Ви розумієте їхній стан — непросто звикнути до такої різкої зміни температур. Слід нагадати, що той же Бланко на тренувальних зборах серйозно травмувався. Тож допомогти команді він зможе хіба що восени. На все потрібен час. Особливо, це стосується футболістів з Латинської Америки. Їм для адаптації необхідно хоча б півроку. Тому раджу вболівальникам набратися терпіння і зачекати.

 

Ви якось сказали: для того, аби гідно виступати на євроарені, «Металістові» потрібно мати два повноцінних склади…

— Скажу так — півтора вже є. Залишилося ще трохи підсилитися.

 

Не так давно в українському футболі з’явився відомий італійський арбітр П’єрлуїджі Колліна. Чи вплинула його поява на вітчизняний суддівський корпус?

— Однозначно суддівство стало об’єктивнішим. Настільки я знаю, Колліну колеги не тільки поважають, а й побоюються. Звичайно, кожен арбітр може помилитися. Важливо, щоб не було упередженості. Настільки вистачить ентузіазму у куратора наших служителів Феміди, я не знаю. Скажу лише, що з його появою тренерам стало значно спокійніше.

 

В одну річку двічі не вступають

 

Як ви ставитесь до призначення головним тренером національної збірної Олега Блохіна?

— Нормально. Напевно він досягне найкращого результату для господарів турніру. На мій погляд, Юрій Калитвинцев не справився зі своїм завданням. Тому Блохін — найоптимальніша кандидатура. Я щиро бажаю йому успіху.

 

А самі не шкодуєте, що відмовилися тренувати Шевченка та його партнерів?

— Звичайно шкодую. Але тоді мені треба було залишити харківський клуб. На жаль, існували й інші підводні течії, незалежні від мене. Розумієте, я мав на 100% бути упевненим, що мені ніхто не заважатиме, я робитиму те, що вважаю за потрібне. Проте зі мною два місяці не підписували контракт. Схоже, чекали, що ми програємо комусь. Зрештою, мої стосунки з Федерацією футболу були оформлені офіційно. Але я побачив, що каші там не зварити, і вирішив тренувати лише «Металіст».

 

А якщо Олег Блохін запропонує місце в тренерському штабі, ви погодитесь?

— Ви справді думаєте, що я пішов з посади головного тренера збірної, аби потім бути чиїмсь помічником? В одну річку двічі не вступають.

 

Чи ризикнете дати прогноз на Євро-2012 щодо виступу підопічних Блохіна?

— Для іміджу держави дуже важливо, щоб збірна України, принаймні, вийшла з групи. Я дуже того хочу. Але як Бог дасть — подивимось. Поки що стабільного основного складу я не бачу. А до фінального турніру залишилося менше року. Гадаю, сім-вісім товариських матчів наша збірна зіграє. Сподіваюсь, Блохіну вдасться такий дивовижний стрибок, який він зробив на чемпіонаті світу в Німеччині. Надія лише на це.

 

 

 

 

 

Світлана ГАЛАУР, «Урядовий кур’єр»

 

Запись опубликована автором Администратор в рубрике Новости.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*